Легко уявити собі книгу про великих художниць, що вийшла, наприклад, у Великій Британії та/або США. Імена героїнь світового мистецтва будуть на вустах багатьох людей. Але що ми знаємо про своє власне мистецтво і про українських художниць?

На фотографії, що ілюструє першу статтю книги, художниця Валерія Трубіна стоїть спиною до читача. Це не помилка. Цей кадр зробив під час зйомок фільму художника Кирила Проценка «Yes» (1992) Ігор Кривинський, що зіграв головну роль у короткометражці. Коли я дивлюся на цю фотографію, мені хочеться побачити обличчя художниці, розглянути її риси, поговорити з нею. Але вона залишається таємничою і невідомою. Ця фотографія для мене найкраще ілюструє інтерес до мистецтва художниць – такого ж близького, але одночасно невідомого.

Вперше Дослідницька платформа PinchukArtCentre задумалася про місце і роль художниці ще у процесі підготовки свого першого проекту – виставки, а пізніше і книги, «Паркомуна. Місце. Спільнота. Явище» (координатори – Таня Кочубінська, Ксенія Малих). У цьому київському сквоті жіночих імен було зовсім мало, і такі фігури і імена як Олег Голосій, Олександр Ройтбурд, Ілля Чичкан, здавалося, витіснили собою і своїм мистецтвом ті рідкісні імена авторок, які нам траплялися. Чим більше ми занурювалися в матеріал, тим більше виникало нових імен, учасниць подій. З тих пір минуло не так багато часу, але і ці забули. Чому?

Жіноче художнє співтовариство 1990-х – невелике і розрізнене. Багато художниць пішли в суміжні професії, когось поглинали економічні та сімейні проблеми. Тоді, як і зараз, вони не зможуть подібно до Нікі Мінаж вигукнути: «I got the money and the power now». У наших художниць не було ні грошей, ні влади. Втім, влада в однієї фігурантки 1990-х все ж була.

Американська кураторка з українським корінням Марта Кузьма на початку 1990-х очолила київський Центр сучасного мистецтва Сороса. Завдяки їй багато що змінилося, принаймні, у столиці. Кузьма обернула українське мистецтво у красиву етикетку, зрозумілу і доступну на Заході. Саме вона заговорила про фемінізм у мистецтві, підтримала дві тематичні виставки.

Я намагалася підрахувати, скількох художниць у книзі ми згадали. Але чесно, збилася з рахунку. Всіх ми згадали? На жаль, ні. Якою би вузькою не здавалася наша тема з боку, кожного разу вона розросталася все більше, і включити «все» виявилося досить складно. Саме тому ми запустили лекторій «Жінки в мистецтві» у межах «Академії в сім», який проходить щовівторка в PinchukArtCentre. Такий формат дозволяє розширити деякі теми, проблематику та імена.

Чи означає, що якщо ми не згадали художницю, то вона не велика? Безумовно, ні. Наша назва – це провокація і частина історичної дискусії, що склалася в 1970-х роках в Америці. І завданням було не визначити велич, а розкласти історію по поличках, перерахувати імена, проаналізувати роботи. Дістати з архівів (як приватних, так і державних) «предмет розкоші» – інформацію, якої нам так не вистачало. І на основі цих здобутих скарбів ми вибудовуємо свою розповідь, яку читач або читачка можуть трансформувати по-різному.

Як співала Жанна Агузарова, читання у транспорті – раціонально проведений час. Але, я не знаю, чи читатимете ви нашу книгу в метро або автобусі, чи візьмете ви її з собою у літню подорож, або виберете як подарунок найкращому другові чи подрузі. Але в тому, що вона відкриє перед вами нові світи, у мене немає сумнівів. Мої обрії вона точно розширила.

Чому в українському мистецтві є великі художниці? / PinchukArtCentre

356,00₴Цена
  • Доставка Новой почтой на отделение (входит в стоимость)

     

    Самовывоз из магазина на ул. Олеся Гончара, 4.

  • Год: 2019

    Обложка: твердая

    ISBN: 978-617-7765-03-4

    Размер: 170х240х28 мм